МЕРІ ВІНЧЕСТЕР

Мері Вінчестер -  та, через яку все сталося або точніше через її смерть. Цей персонаж був мало розкритий до 12 сезону, але одне ми знали точно - її загибель сколихнула цілий світ для Джона Вінчестера а помста за неї була варта всього від чого він відрікся. Перше світло на те ким  же є насправді Мері, нам проливається в 4 сезоні, коли Дін опиняється в минулому і получає можливо найкращий подарунок за все життя - не просто погляд, але і зустріч з рідною матір'ю. Ще зовсім юною вона постає перед нами на екрані монітора. Така сяюча, щаслива, але не наївна. Вона знає про існування надприродного, знає і бориться із ним щодня. Але чи хоче вона це робити, оце уже зовсім інше питання. І відповідь на нього проста - ні. Вона не хоче продовжувати так дальше, просто не може. Як кожна жінка, Мері в глубині своєї душі, у найвідаленіших куточках свого серця, носить думку про домашнє вогнище в маленькому каміні, в затишному будинку, в провінціальному містечку з крихітними дітками та надійним чоловіком усередині. Невже вона хотіла так багато? Можливо і так. А можливо і ні. Адже вона все ж таки змогла побачити перед собою той омріяний будиночок і почути голоса любимих чоловіків. Але вища місія, план, доля, чи ще щось однозначно жорстоке та жахливе, не дало цій казці довго тривати. Її нестало. Будинок опустів, і сім'я перестала посміхатись. Я думаю що на багатьох із нас історія Мері навівала як мінімум сум чи якісь душевні переживання. Тому повернення до життя  в 12 сезоні  було надзвичайно хвилюючим та з іншого боку надихаючим моментом. Вона отримала другий шанс, можливість. Якщо забути про Діна, Сема та Каса, не так  багато персонажей удостоїлися такої честі.Хоча з другої сторони можна собі тільки уявити який шок мала пережити Мері. От ти живеш з малесенькими синами, чоловіком, а потім прокидаєшся в дугому столітті, в якому уже немає Джона, майже всіх твоїх знайомих, замість них зато купа незрозумілих інстументів та двоє уже зовсім дорослих чоловіків, про яких ти знаєш що вони твої сини, але серце не пізнає їх. Де її маленькі хлопчики? Де її крихітки? Тому, як на мене, вона і йде.Робити те, в чому впевнена,  то що не поміняється ніколи. Полювати. Чи можна її в цьому обвинувачивати? Чи можна її зрозуміти? Не знаю. Я не впевнена, що можна так просто сказати так або ні. Хоча коли це можна зробити? Я знаю одне, в кінці вона віддала себе в жертву за майбутнє своїх синів. Вона не боялася. Вона була рішуча і знала, що робить. Це був обдуманий вчинок, хоча і з дуже тяжкими наслідками -  вони можливо уже ніколи не побачаться. Бажаю вам, бути такими ж рішучими як і наша героїня. Адже стільки всього неймовірного  пропливає навколо нас, але нам часто просто не вистачає сміливості схватити хоча б щось.